І учень:
Ти – вічний біль, Афганістан!
Ти – наш
неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій.
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –
Не всі вернулися сини із тих ночей...
Звучить музика.
Ведучий: Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати пам'ять тих,
хто поліг на афганській землі. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями,
а свято вірили, що виконують інтернаціональний обов'язок.
Ведуча: Афганська війна тривала 10 років, триває і сьогодні,
але, слава Богу, вже без участі наших солдатів.
Ведучий: 27 грудня 1979 року були введенні десантні частини
радянський військ в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися
в бойові дії по всій території Афганістану. Присутність чужоземних військ
викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.
Ведуча: Україно, якби ти знала, яких страждань довелося
пережити твоїм дітям. Через цю безглузду війну пройшли майже 700000 чоловік. І
серед них 30% були українці. 15000 солдат загинуло радянсько-афганській війні.
Війна залишила важкі наслідки для України: не повернулось додому 3360 воїнів: з
них 3280 загинуло, а 80 – пропало безвісті чи потрапило в полон.
Ведучий: Держава, не питаючи дозволу у матерів, відправляла
синів на війну. І не тільки синів у матерів забрала війна, а й батьків у дітей.
Діти чекали батьків, а поки не було тата,
розмовляли з портретами.
ІІ учень:
Літо проминуло, і пройшла зима,
А тебе, наш татку, все нема й нема.
Може заблукав ти, чи поліг в бою,
Ставши враз зорею у чужім краю?
Пролетіли роки, весни відцвіли,
Ми тебе, наш татку, так і не знайшли,
Лиш про тебе згадка – фронтові листи,
У яких і досі, ще воюєш ти.
Ведуча: Не повернувся чийсь батько, не повернувся чийсь син,
але рідні продовжують чекати звістки. Особливо чекає мати. І пише сину листи.
ІІІ учень:
Посміхнувся поштар винувато,
Що сказати мені - він не знає.
Не приніс знов листа від солдата,
Адже знає, що я так чекаю.
Ти пиши мені , синку, частіше
Хай дорослий – мені ти дитина,
Повертайся додому скоріше,
Дорогенький, хороший мій сину.
Мені часто ти снишся ночами,
А прокинусь – тебе вже не бачу.
Подивлюсь на портрет твій і часто,
Щоб ніхто не помітив, я плачу.
Знаєш, сину, мені 38,
Я бадьора, зовсім не хворію.
Все гаразд у нас дома, та тільки
Я чомусь, мій хороший, сивію.
Я думками, синочку, з тобою,
Ти пиши, щоб душа не боліла,
Щоб діждалась тебе молодою,
І чорнява була, а не біла.
Ведучий: І невже можна забути оту згорьовану неньку, оту
ранню сивину, оті виплакані сльози над " цинковими хлопчиками", яких
у Союз привозив "чорний тюльпан". Так називали літак, який щодоби
вивозив гроби загиблих солдат до Союзу...
Звучить пісня "Чорний тюльпан" О.Розенбаума.
Діти запалюють свічки.
Ведуча: Дорогою ціною розплачувались наші юнаки за все. А
ціною було життя. І понесли чорні птахи смерті похоронки в Україну, не минули і
нашого міста.
Ведучий:
Мені привиділось, немов солдати,
Які не повернулися з боїв,
Не полягли, а залишились жити,
Перетворившись в білих журавлів.
Звучить фонограма пісні "Журавлі".
Діти вносять
портрети загиблих воїнів в Афганістані.
Зачитують прізвища і дати життя
загиблих.
Ведуча:
Вічним сном воїн спить,
Спить герой у землі,
Спить солдат у імлі,
Він лиш двадцять прожив,
Він страждав і любив.
Не дочекалися з афганської війни своїх коханих сотні
наречених.
Звучить пісня О. Шведової "Русский мой афганец".
Ведучий: Солдати гинуть. І кожна смерть страшна, коли не
хочеться помирати у 18-19 років, коли ще тільки починаєш жити. Пам'ять про
мертвих вшановують хвилиною мовчання. Постіймо хвилину, нехай у нас не заболять
ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого не має серед нас, хто лежить у
землі, хто світить нам із небес, а може із підбитим крилом ніяк не перелетить
Афганської гори.
Хвилина мовчання – метроном відлічує удари...
Діти по черзі зчитують кожну стрічку вірша:
Іменем жінки, що овдовіла,
Іменем матері, що з печалі сива,
Іменем сина, що батька не знав.
Іменем тих, хто в колисці сьогодні,
Іменем тих, хто над краєм безодні,
Іменем ще не народжених,
Сном немовлят не стривожених.
Кличу з війною вийти на бій,
Мир відстояти Землі голубій!
Немає коментарів:
Дописати коментар